В’язень бориспільського маєтку (В.Лукашевич)

Не оминули містечко і таємні організації – масонські ложі.

Історія українського масонства починається з приходом ХІХ століття. Революційні ідеї в Росію і в Україну переносили насамперед учасники армій, що відбували походи проти Наполеона, і досить численні російські емігранти; мала також вплив література, яка контрабандою приходила з Заходу. Під впливом ідей фізіократів і Сміта професори Харківського Університету Якоб і Шад висловлювалися проти кріпацтва; за це твори Шада було спалено.

Найбільша масонська ложа була заснована в Полтаві під назвою "Любов до істини" (1818); членом її був Іван Котляревський. Організаційно ложа "Любов до істини" була пов’язана з петербурзькою Великою ложею "Астрея" та підтримувала зв’язки з декабристами. В той же час виникла в Києві ложа "Об'єднаних слов'ян", до якої належали здебільшого польські поміщики та російська інтелігенція; менші провінційні ложі — в Житомирі, Крем'янці, Рафалівці на Волині – мали цілком польський характер і стояли в зв'язках з польськими повстанськими організаціями. Зрештою ложі задовольнялися містицизмом масонських обрядів, мало цікавилися суспільними питаннями, і тільки пізніше почали проникати туди ліберальні ідеї.

Полтавську ложу було закрито височайшим указом від 12 березня 1819 року. Через 3 роки стурбоване впливом масонства на дворянську інтелігенцію уряд заборонив організації "вільних каменярів" в межах Російської імперії. Ложам довелось ретельно законспіруватися. Одним із членів ложі "Любов до істини" був багатий бориспільський поміщик Василь Лукашевич, який входив також в київську ложу "Об'єднаних слов'ян" . Свій інтерес до масонства він пояснював слідчій комісії зі справ декабристів привабливістю масонської етики (братні зв’язки, взаємні зобов’язання), прагненням духовно піднятися над людською масою, тягою до містики і таємничого. Він був однією з найбільш діяльних постатей в декабристсько-малоросійсько-польських відносинах. Крім вищезгаданих, він перебував також у ложі "Союз Благоденства". Говорили також про його членство в польських ложах.

Постать В. Лукашевича, безперечно, визначна і яскрава. Вона стоїть ніби в осередку міжнаціональних і міжпартійних стосунків того часу. До нього, власне, сходяться всі нитки, що простяглися від польських і російських таємних товариств до місцевих українських кіл. Він, зі свого боку, одбиває ті інтереси, що планували в гурті — може, й не такому вже й малому — "любителів", кажучи тогочасним терміном, української народності. Навіть з того занадто однобічного й уривчастого матеріалу, який маємо про Лукашевича в свідченнях учасників процесу декабристів, вирізняється як сама особа Лукашевича на повен зріст, так і ті змагання, що він собою виявляв, і ті громадські кола, в осередку яких стояла ця характерна постать.

"Получив некоторое образование, — читаємо в посвідченні самого Лукашевича перед слідчою комісією в справі декабристів, — вышедши 17-и лет в отставку и живя на свободе в достатке, предавался тому брожению ума, которое без путеводителя в молодіх летах свойственно. Я ревностно порывался озариться тем светом, который, по мнению моему, отделял меня от общего класса людей, и все мистическое и таинственное имело в глазах моих несказанную прелесть. Я полагал, что общество, образуя сердце человека, рождает братскую связь и поучает взаимным обязанностям". Ми бачимо тут ідеаліста, що навіть перед миколаївськими жандармами не побоявся говорити про святая святих своїх переконань. З цього вже постає неабияка людина, але ще більш визначна роль Лукашевича виступає зі свідчень інших людей. Привідці декабристів шукали способу притягти його до своєї справи, а потім у своїх свідченнях розказували про неабиякий вплив і вагу Лукашевича в масонських і інших таємних організаціях в Україні. М.Муравйов-Апостол називає його серед "значущих членов Союза Благоденствия".

Одним із намірів Лукашевича було утворення "Малоросійського товариства" з метою відірвати Україну від Росії і приєднати її до Польщі. Про таке товариство маємо в свідченнях декабристів цілу низку дуже цікавих і цінних відомостей. Так, кн. С.Г.Волконський повідомляє, що йому оповідав Хотяїнцев, ніби Лукашевич закликав його пристати до товариства, заснованого на Україні і зв'язаного з польськими таємними товариствами. В українців був нібито "катехизис наподобие употребляемого в масонских ложах". Бестужев-Рюмін підтверджує цю звістку й од себе додає подробиці про місце того українського товариства та його членів, а також і про мету його (бажання поєднати Україну з Польщею). Ще докладніше про "численне" українське товариство переказує Пестель, про мсту його оповідаючи, ніби воно "помышляло о независимости Малороссии и готово было отдаться под покровительство Польши, когда она дастигнет независимости". "Мне сказывали, — додає Постель, — что начальник Малороссийского общества есть Лукашевич" — "дуже розумна людина", на думку Пестеля. Про численне українське товариство згадують також Лорер, С. І. Муравйов-Апостол та й інші декабристи.

Проте зараз неможливо сказати напевне, чи діяло в повній мірі це товариство. За деякими свідченнями, він не знайшов прихильників своїх намірів. Свідченням Лукашевича й інших можна йняти віри тільки в тому, що товариство не закінчило ще своєї організаційної роботи і не встигло широко розгорнути свою діяльність. Сліди ж його маємо як у деяких поодиноких фактах із того часу, так і в загальному настрої політичних гуртків, що працювали тоді в Україні.

14 грудня 1825 р. знявся військовий бунт у Петербурзі, вслід за яким 25 грудня збунтувався під Васильковом в Україні Чернигівський піхотний полк. Обидва бунти, невміло підготовані, було придушено зразу, як і розгромлено всю організацію московських та українських декабристів. Викрито було і Малоросійське товариство, члени якого проходили у слідстві разом з декабристами.

Зайва річ говорити, що Лукашевич та інші притягнуті до слідства люди категорично відмовлялися від наведених відомостей, що звучали як обвинувачення. На підставі усього зібраного матеріалу слідча комісія дійшла думки, що товариство українське тільки "намеревались образовать из масонских лож" Новиков та Лукашевич і "предположили целью независимость Малороссии, но остановились при попытках и общество не осуществилось".

Лукашевичеві вся ця справа зійшла ще досить гладко: після недовгого перебування в Петропавловській фортеці його заслано під нагляд поліції до власного маєтку до Борисполя і заборонено звідти виїздити. В цьому маєтку колишній масон і помер.

Коротка біографічна довідка:

Лукашевич Василь Лукич (1787 чи 1788 — 4.10.1866). Статський радник, переяславський повітовий маршал.
Батько — генерал-майор Лука Михайлович Лукашевич (католик), мати — Аграфена Євстафіїївна Могилянська. З 1798 виховувався в Пажеському корпусі. За результатами екзамену розподілений перекладачем в Колегію закордонних справ — 20.9.1803, перейшов до міністра внутрішніх справ гр. Кочубея — 1805, вийшов у відставку — 1809, маршал Переяславського повіту з 1809 протягом 18 років, надвірний радник (1816), коллежський радник (1822). Масон, член полтавської ложі декабриста М.Н Новикова "Любов ло істини" (1818 — 1819) і "Об’єднаних слов’ян" в Києві (1821).
Член Союзу благоденствія (1817 чи 1818).
Наказ про арешт — 18.1.1826, арештований в Борисполі — 27.1, доставлений з Полтави до Петербургу на головну гауптвахту — 3.2, в той же день переведений до Петропавлівської фортеці ("посадить, где лучше, и содержать хорошо").
Височайше звелено (4.9.1826) Лукашевичу жити в селі, яке він обере, під наглядом малоросійського генерал-губернатора. Жив у своєму маєтку в Борисполі , де і помер.
Дружина — Анастасія Мойсеєвна Іваненко (пом. 22.2.1865).

Інші статті розділу

Тернистий шлях митця (П.Верна)
Іван Кудря (портрет героя)
Павло Чубинський - автор гімну. І не тільки...