Тернистий шлях митця (П.Верна)

За Борисполем, ліворуч автостради на Київ, розкинулось гарне сучасне село Гора. У XIX столітті тут було багато великих і зовсім дрібних хуторів, які згодом злилися в один населений пункт – хутір Гора, а нині село з такою ж назвою. 7 січня 1876 року тут у сім'ї бідного селянина Петра Гурійовича Верни народився син Петро – майбутній різьбяр і великий майстер народної творчості. Сім'я жила бідно. Батько мав півдесятини землі па чотирьох дітей. Щоб утримувати сім'ю, йому доводилося ходити в місто на заробітки або працювати в наймах у багатих.

Коли Петрику минуло п'ять років, сім'ю спіткало непоправне горе – номер батько. Незабаром згоріла хата, і родина Вернів переселилася у землянку. Вчитися у сільській школі не пощастило. Читати і писати навчився у двоюрідного брата. Бідацьке життя змусило хлопчика рано піти заробляти на шматок хліба. Десятирічним пас сусідські вівці, а коли підріс, працював пічником та кравцем, бо мати – Олена Петрівна не могла утримувати чотирьох дітей без допомоги родичів.

Петро ріс допитливим хлопцем, захоплено слухав розповіді про походи козаків-запорожців на їхніх легких чайках до далекого Трапезунда, як водив гайдамаків на розправу з панами легендарний Гонта з Умані. Разом із матір'ю відвідував бориспільські ярмарки, придивлявся до барвистого національного одягу та до виробів місцевих ремісників та умільців, які привозили у Бориспіль розписані глечики, куманці, миски, ярма, прикрашені візерунками, дитячі дерев'яні іграшки. Тож надивившись на різні вироби, і сам пробував майструвати. Спочатку робив ляльки та солдатиків, розмальовував їх буряковим соком та сажею. Маги його навчила шити одяг.

Зиму й літо хлопчик проводив у наймах то в одного, то в другого пана. У неврожайний 1892 рік Петро шукав роботу. Але ніде його не приймали. Допоміг випадок. Поїхав із родичем купувати солому у поміщиці та й залишився в її маєтку за козачка – доглядав шестирічного сина. У поміщиці була гарна бібліотека, і саме тут вперше познайомився з творами Шевченка. Пізніше він працював чорноробом в економії, допомагав садівникові, був молотобійцем у кузні, столярував у майстерні. Іноді доводилося спостерігати за роботою іконописців, милувався репродукціями великих живописців – І.Репіна, І.Крамського, М.Ге. Що бачив, сам пробував робити. Згодом вже малював ікони односельчанам.

У 1900 році одружився з пралею Маланкою Дмитрівною Борисенко, такою ж наймичкою, як і сам. Нестатки змушували його стерегти поміщицький ліс, будувати печі, шити одяг сільським дітям.

Поштовхом до різьблення була невеличка коробочка з портретом Т.Г.Шевченка. Спочатку вирізав барельєф великого поета, а пізніше – погруддя, яке встановив біля криниці проти свого двору. Його хата стояла на околиці хутора при битому шляху на Київ. Тут часто зупинялися проїжджі напувати коней і водночас помилуватися любовно вирізьбленим портретом великого Кобзаря.

Першими його роботами були погруддя Т.Г.Шевченка, "Бандурист", "Шевченко біля Дніпра", “Зустріч Тараса Бульби з синами". 1905 року вони привернули увагу громадськості того часу і вплинули на подальшу долю талановитого майстра.

Працюючи над скульптурою "Т.Г.Шевченко біля Дніпра", Верна вміло використав репродукцію картини К.О.Туровського. Вирізав скульптуру з обрубка дерева. Працював тільки ножем і долотом. Цей твір надіслав у Харків на виставку, де його роботу схвалили і обіцяли допомогти. У грудні 1912 року київський журнал "Огни" – ілюстрований щотижневик – вмістив фото цієї скульптури Верни і малюнок його жалюгідної землянки. Його ім'я стало відомим у світі. Як наслідок – 1913 року шанувальники різьбяра з Англії надіслали в дарунок майстрові набір різьбярських інструментів. Нині вони експонуються в Бориспільському історико-краєзнавчому музеї. Того ж року П.Верна взяв участь у першій Всеросійській виставці кустарів, яка була організована в Полтаві. За скульптуру "Тарас Бульба з синами" майстра було нагороджено грамотою. У 1912-1913 рр. працював над скульптурою "Кобзар", створив два її варіанти. Один із них, виконаний 1912 р., зберігся до нашого часу.

Розкутий талант митця знадобився людям. 1921 року виконком м. Бровари запросив П.Верну зробити бюст Шевченка в натуральну величину. Це було перше замовлення народу, над яким різьбяр працював із великим натхненням. Верна погодився зробити погруддя поетове ще й тому, що в жителів Броварів не вистачало зібраних коштів на спорудження пам'ятника. Але ідея увічнення пам'яті великого Кобзаря для нього була привабливою, і він взявся за роботу. 27 липня 1924 року пам'ятник Шевченкові було урочисто відкрито. З цієї нагоди на площі Броварів відбувся багатолюдний мітинг.

Згодом Верна зробив кілька повторень портрета Шевченка для промкооперації в села Вишеньки, Любарці, Мартусівка та інші. Захоплюючись поезією Т.Шевченка, І.Котляревського, творами М.Гоголя, спостережливо вдивляючись у навколишнє життя, знайомлячись із народним мистецтвом, піснями, думами, казками і дотепами, П.Верна прагнув створити такі скульптури, в які можна було вкласти свої творчі поривання і життєвий досвід. Але для цього потрібні були знання, досконала техніка різьби. 1925 роком датовано невелику скульптуру "Запорожець запалює люльку". Приблизно тої ж пори вирізьбив статуетку на тему, запозичену з поеми Т.Шевченка "Катерина". Темою для скульптури Верна вибрав таке місце:

Іде шляхом молодиця,
Мусить бути з прощі.
Чого ж смутна, невесела,
Заплакані очі?
У латаній свитиночці,
На плечах торбина,
В руці ціпок, а на другій
Заснула дитина.

Наприкінці 20-х-початку 30-х років Верна багато працював над скульптурними фігурами, декоративними блюдами, портретами. Про творчість талановитого різьбяра-самоука писали газети "Беднота", "Пролетарська правда", "Социалистическое земледелие", інші видання того часу. Кореспондент газети "Социалистическое земледелие" звернувся до політвідділу Бориспільського МТС із проханням допомогти майстрові здобути художню освіту. Тим часом у Борисполі проходило традиційне свято огляду художньої самодіяльності, де на виставці були представлені і скульптури талановитого майстра. Один із керівників політвідділу, оглядаючи їх, сказав: "Я не вперше бачу чудові творіння народних умільців, та ваші роботи викликають просто захоплення. Ви ж маєте золоті руки. Вчіться і творіть на радість свого народу".

Відгукнувшись на клопотання кореспондента газети, політвідділ МТС 1934 року звернувся із листом до Наркомісаріату освіти УРСР і Верну було прийнято вільним слухачем до Київського художнього інституту терміном на два роки. Тут він знайомиться з творами образотворчого мистецтва, відвідує виставки та музеї, удосконалює свою майстерність. Під час навчання створив багатофігурну скульптуру ''Розподіл трудоднів у колгоспі". Його роботи незмінно експонуються на всіх республіканських виставках народної творчості, беруть участь у Всесоюзних художніх виставках. Твори П.Верни охоче включать до своїх експозицій численні музеї країни.

У 1936 році за високомайстерні роботи, подані на Всеукраїнську виставку народної творчості (барельєф '"С.М.Кіров", скульптури "Сіяч" і "Жнець"), український уряд присвоїв йому звання майстра народної творчості. П.Верну визнано справжнім художником, і в 1938 році його було прийнято до лав Спілки художників України.

1940 року на виставці "Тарас Шевченко в народному образотворчому мистецтві" експонувались твори Верни "Запорожець запалює люльку" та "Просвіта". За ці роботи автор був удостоєний диплома першого ступеня і грошової премії.

В роки тимчасової окупації майстер не мав змоги займатися творчою роботою і жив у великій скруті, а після визволення рідного краю від німецько-фашистських загарбників, енергійно взявся за роботу, вирізав бюст Шевченка на замовлення музею, потім приступив до роботи над скульптурною групою "Прогнали німців". Вона складається з п'яти фігур. До бійців підійшли дві жінки і дівчина. Одна з жінок подає солдату хліб-сіль, а друга наливає в кухоль молоко. У дівчини в руках букет квітів.

У 1946 році зробив авторське повторення портрета В.І.Леніна для Бориспільською райкому партії і виконав статуетку-чорнильницю "Дівчина біля криниці". У виношених багатою уявою митця персонажах бачиться нове, властиве лише їх авторові образне втілення. Ось скульптура "Мені тринадцятий минало..." (1947р.) Від неї віє зворушливим поетичним натхненням, любов'ю до людини. Немов живий постає шевченківський "Перебендя". Він ніби готується заспівати або щось сказати зацікавленим слухачам.

Приваблює своєю колоритністю впертий гоголівський коваль Вакула, який осідлав чорта, щоб догодити примхливій нареченій і здобути її ласку. Берна створив реалістичні фігури, сповнені гострого народного гумору і дотепності. Дуже виразний його чорт із козлячими ногами, виряченими очима і ріжками, що стирчать крізь пасмо чуба, за який міцно схопив його могутньою рукою Вакула. Владна постать коваля і покірний вираз обличчя чорта з висунутим язиком свідчать, що останній виконає будь-яке повеління свого "вершника".

Для П.Верни народне життя і невмирущі літературні джерела були першоосновою, що надихали його на творчість, формувала його стиль, збагачувала і підносила талант. Свідченням цього є скульптурні композиції на теми "Енеїди" Котляревського. У них автор дотепно і художньо досконало доносить образи літературного твору, його жартівливий характер, народність і поетичність, вміло використовує національний орнамент.

Твори П.Верни неодноразово експонувалися на виставках у Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Варшаві та інших містах. За досягнуті успіхи в галузі українського образотворчого мистецтва в 1951 році Президія Верховної Ради СРСР нагородила його медаллю "За трудову відзнаку". Того року митець брав участь у декаді українського мистецтва в Москві, зокрема в ці дні у парку культури і відпочинку ім. Горького була організована виставка робіт народних майстрів України, серед них були і твори П.П.Верни. Це був своєрідний звіт митця за свою багаторічну діяльність. "У роботах Верни, – писав журнал "Искусство", – відчувається велика спостережливість, уміння вловити і передати головне, найбільш характерне, разом з тим чудова властивість знайти суттєве й важливе часом в найнебезпечніших, здавалося б, речах і деталях".

У грудні 1956 року громадськість столиці України Києва відзначила 80-річчя з дня народження видатного майстра. У газетах були опубліковані статті про його життя і творчість, Київський музей українського мистецтва влаштував виставку творів. За підрахунками фахівців, П.П.Верна створив понад 100 високохудожніх фігур, груп, барельєфів. Особливо різноманітне його різьблення на теми творів Т.Г.Шевченка.

У різні роки П.Верна створив портрети Т.Шевченка, І.Котляревського, О.Пушкіна, В.Леніна, М.Щорса, С.Кірова, прославленого народного ватажка Устима Кармалюка, виконав тарілки з портретами своїх земляків О.Білоконя, фотографа Я.Цілика, декоративне блюдо "Відбудуємо колгоспи", скульптури "Озеленимо дороги", "На городі" та багато інших.

Помер П.П.Верна 3 квітня 1966 року у Борисполі. Похований на Миколаївському кладовищі.

За матеріалами книги "Історія Бориспільщини" (автор А.Зиль)

Інші статті розділу

В’язень бориспільського маєтку (В.Лукашевич)
Павло Чубинський - автор гімну. І не тільки...
Іван Кудря (портрет героя)